Моя дитина гіперактивна чи невихована? Як діагностують та лікують РДУГ

РДУГ або синдром дефіциту уваги та гіперактивності часто називають вигаданою хворобою. Мовляв, виховувати дитину треба, тоді й проблем із поведінкою не буде. Проте насправді виховання тут ні до чого. Дитина з цим розладом фізично не може всидіти на місці, тримати увагу й контролювати свої емоції. То що ж робити батькам з гіперактивністю їхнього малюка? Як відрізнити цей синдром від поганої поведінки? До якого лікаря звернутися, щоб він точно діагностував і призначив терапію? Та в чому взагалі полягає лікування РДУГ у дітей? На ці та інші запитання відповідаємо в нашій статті.

Дитина стрибає - Neuroflex

Зміст статті

РДУГ не лікується, однак потребує корекції, адже може добряче попсувати життя й самій людині, й оточуючим. Дитині буде складно вчитися, спілкуватися з однолітками та знаходити друзів. У дорослому віці виникатимуть проблеми з поведінкою, можуть з’явитися залежності та порушення психіки. Своєчасне ж лікування РДУГ у дітей зменшить небажану поведінку, виробить компенсаторні механізми та сформує необхідні навички для повноцінного життя.

Що таке РДУГ?

РДУГ — це один з найпоширеніших розладів психологічного розвитку. На нього страждає близько 5% дітей та 3% дорослих. Він має три основні прояви [1], які дитина не може контролювати:

  • Неуважність. Дитина не може тривалий час сконцентрувати увагу на одному завданні й не здатна його завершити. Часто забуває свої речі, губить іграшки, шкільне приладдя, мобільні телефони.
  • Гіперактивність. Дитині з РДУГ важко всидіти на місці. Вона раптово підскакує, несвідомо стукає ногою, постійно крутиться, ставить мільйон запитань та багато говорить, розчісує шкіру, нервує чи метушиться. Їй важко всидіти на місці навіть 5 хвилин. У підлітків синдром дефіциту уваги та гіперактивності нерідко проявляється тривогою та відчуттям неспокою.
  • Імпульсивність. Дитина робить те, що заманеться, не замислюючись про наслідки. Наприклад, однокласник узяв олівець чи зачепив ненавмисне — одразу б’є винуватця. Дитині з РДУГ важко чекати на свою чергу. Вона викрикує відповідь, не дослухавши питання до кінця. Перебиває чи втручається у розмови інших. Може виявити нетактовність. Наприклад, гучно поділитися своїми враженнями про незнайому людину: «Дивись, в цього дядька такий великий живіт!».

Гіперактивній дитині важко планувати, відкладати задоволення та винагороду, запам’ятовувати нову інформацію, приймати рішення, брати участь у колективних іграх, дотримуватися правил.

Існує кілька типів РДУГ [2]:

  • переважно неуважний;
  • переважно гіперактивно‑імпульсивний;
  • комбінований.

РДУГ: причини і фактори ризику

Згідно з дослідженнями [3] діти з РДУГ мають недостатньо розвинену лобну кору мозку та функціональні зміни у нейронних зв’язках, які відповідають за:

  • планування;
  • утримання уваги;
  • прийняття рішень;
  • відкладання задоволення;
  • організацію;
  • контроль поведінки та імпульсів.

У гіперактивної дитини спостерігається порушення обміну нейромедіаторів (хімічних речовин, які передають сигнали між нейронами): допаміну, норепінефрину та серотоніну.

Поки точно не відомо, які саме фактори спричиняють РДУГ, проте експерти вважають [4], що значну роль у цьому відіграють гени, а також проблеми у період вагітності та важкі пологи.

РДУГ: симптоми та критерії діагностики

МКХ-11 (Міжнародний класифікатор хвороб) визначає РДУГ як нейроонтогенетичний розлад, а DSM-IV (діагностичний посібник психічних розладів) — як розлад психологічного розвитку.

На жаль, не існує лабораторних тестів [5] чи специфічних аналізів для діагностики цього порушення, проте у DSM-5 є чіткий перелік критеріїв, які допомагають вчасно розпізнати синдром дефіциту уваги та гіперактивності:

  • Вік. Симптоми хвороби проявляються до 12 років, найчастіше у віці 3–6 років. Якщо вони вперше з’явилися після дванадцяти, то це не РДУГ.
  • Тривалість симптомів. Для встановлення діагнозу симптоми мають тривати не менше ніж пів року [6].
  • Ознаки однаково проявляються в різних контекстах. При РДУГ дитина має труднощі з поведінкою не тільки в сім’ї чи у звичному оточенні. Якщо вдома вона все розносить на друзки й не може всидіти на місці навіть хвилину, а у школі чи садку поводиться, наче янгол, це теж не РДУГ.
  • Симптоми, які об’єктивно знижують якість життя. Про діагноз можна говорити, коли симптоми яскраво виражені, погіршують якість життя та перешкоджають нормальному розвитку дитини. Наприклад, неуважність заважає вивчити урок чи виконати завдання, імпульсивність — заводити друзів та будувати тривалі стосунки, а гіперактивність дратує інших і не дозволяє займатися однією справою.

Що робити, якщо запідозрили у своєї дитини дефіцит уваги та гіперактивність?

Якщо малюк виявляє певні ознаки дефіциту уваги та гіперактивності, зверніться за консультацією до фахівця: клінічного психолога, нейропсихолога, психіатра.

Фахівець обов’язково має:

  • детально вивчити історію розвитку дитини;
  • провести дослідження сімейного анамнезу;
  • перевірити, чи відповідають симптоми діагностичним критеріям та нейропсихологічній діагностиці.

Ретельне дослідження проводять клінічні психологи або нейропсихологи. Для цього мають використовуватися сучасні тестові методики.

Корекцією поведінки, розвитком необхідних навичок та роботою із сім’єю займаються психологи.

Медикаментозне лікування РДУГ може призначити тільки психіатр.

А якщо нічого не робити, дитина переросте?

Якщо РДУГ не коригувати, з віком він трансформується в неорганізованість, непослідовність та імпульсивність. Такій людині буде складно довго працювати на одному місці, досягати цілей, боротися з життєвими викликами. РДУГ може стати причиною різних залежностей, аварій та ризикованої поведінки, безробіття й фінансових негараздів, тривожних розладів, депресій, а іноді й самогубства [7].

Тому якщо вашій дитини діагностували РДУГ, не варто чекати, поки мозок дозріє і скомпенсує проблеми поведінки. До того ж поки це станеться, сім’я пройде 9 кіл пекла: через «жахливу поведінку» та «неадекватність» дитина змінить десяток шкіл, а батьки відчуватимуть себе винними через «неправильне виховання».

Важливо також знати, що симптоми РДУГ іноді свідчать про інші стани [8], що вимагають невідкладного лікування:

  • проблеми з навчанням чи мовою;
  • розлади настрою, як-от депресія чи тривога;
  • епілепсію;
  • проблеми із зором чи слухом;
  • розлад аутистичного спектра;
  • медичні проблеми чи ліки, що впливають на мислення чи поведінку;
  • порушення сну;
  • травму мозку.

В чому полягає лікування РДУГ у дітей

На жаль, як такого лікування гіперактивності у дитини немає, доречніше говорити про корекцію. Щоб обрати тактику, батькам рекомендують тісно співпрацювати з людьми, які беруть участь у житті дитини: сімейним лікарем, вузькими спеціалістами, вчителями, тренерами та іншими членами сім’ї.

Доказові методи лікування РДУГ у дітей

Попри те, що повністю вилікувати РДУГ не вдається, є досить ефективні методи корекції, які дозволяють зменшити симптоми й компенсувати небажану поведінку.

Психотерапія

Мова йде про когнітивно-поведінкову терапію. Кваліфікований психотерапевт підкаже дитині, як справлятися з емоціями та розчаруваннями. Допоможе долати тривожність і депресивні симптоми, підняти самооцінку та жити у ладу з собою. Навчить соціальних навичок, наприклад: чекати своєї черги чи ділитися речами.

Нерідко психотерапія потрібна і самим батькам. Дорослим вона допомагає контролювати власні емоції та відновлювати ресурс для спілкування.

Робота в сім’ї

Теплі відносини у сім’ї — важлива умова успішної корекції. Батькам потрібно стати підтримкою та опорою для своєї дитини — тією самою людиною, що завжди «грає у твоїй команді». А от картати через неуважність, розфокусованість, непосидючість чи надмірну метушливість не варто. Діти з РДУГ не можуть з цим впоратися і стресують через це.

Медикаментозна терапія

Перш ніж спробувати ліки дітям з помірним ступенем важкості та пацієнтам молодше 6 років Американська академія педіатрії (AAP) рекомендує [9] когнітивну терапію у поєднанні з практикою роботи з батьками та тренування соціальних навичок.

Для медикаментозного лікування РДУГ лікарі зазвичай застосовують стимулятори. Який саме препарат потрібен конкретній дитині, вирішує тільки лікар.

Дослідження доводять, що тривале лікування комбінацією препаратів у поєднанні з психотерапією працює краще, ніж лише медикаментозне лікування РДУГ.

Альтернативні методи лікування РДУГ у дітей: бути чи не бути

Наразі доказової бази щодо ефективності альтернативних методів лікування, які зменшують прояви РДУГ, немає. Тому перш ніж розглядати будь-які з них, проконсультуйтеся зі своїм лікарем.

Ось деякі альтернативні методики [10], які призначають при РДУГ, але науково вони ще не підтверджені:

  • Йога чи медитація. Регулярні заняття йогою чи практика медитації можуть допомогти дитині розслабитися і навчитися дисципліни, аби керувати симптомами РДУГ.
  • Спеціальні дієти. Більшість дієт, що використовуються у лікуванні РДУГ у дітей, передбачають виключення цукру та алергенних продуктів на кшталт пшениці, молока та яєць, а також штучних харчових барвників та добавок. Дослідження не виявили зв’язку між дієтою та зменшенням проявів синдрому дефіциту уваги, проте деякі дані свідчать про те, що виключення цих продуктів може допомогти дітям з особливою харчовою чутливістю [11]. А от вживання кофеїну все ж не рекомендується.
  • Вітаміни або мінерали. Звичайно ці речовини вкрай необхідні для здорового розвитку та хорошого самопочуття, проте немає жодних доказів, що вони впливають на РДУГ. А от перевищення рекомендованих дієтичних норм є шкідливим.
  • Рослинні добавки. Немає доказів, що певні рослинні препарати допомагають при лікуванні РДУГ у дітей, а от, що деякі з них можуть нашкодити, — доведено.
  • Незамінні жирні кислоти. Вважається, що Омега-3 жирні кислоти важливі для мозку, проте це твердження на разі не має жодних наукових доказів.
  • Біологічний зворотний зв’язок (БОС) чи БОС-терапія полягає у стимуляції саморегуляції функцій організму за допомогою технологій. Ця методика ще недостатньо досліджена і наразі не є доказовою у лікуванні РДУГ у дітей.

Як підтримати свою дитину

Оскільки РДУГ — проблема складна, а кожна дитина унікальна, важко надати універсальні рекомендації. Проте деякі з наведених нижче ідей [12] допоможуть вам підтримати свою дитину:

  1. Виявляйте свою любов та прихильність. Дитині важливо відчувати, що її люблять та цінують. Не варто фокусуватись лише на негативних аспектах поведінки, адже це дуже шкодить стосункам та знижує самооцінку. Знайдіть щось, чим можна пишатися, та частіше робіть компліменти. Це може бути словесна похвала, посмішка, поплескування по плечі чи обійми. Винагороджуйте за досягнення та перемоги у навчанні.
  2. Знайдіть способи підвищення самооцінки. Оберіть заняття, де ваша дитина може проявити свої найкращі сторони, та розвивайте їх. Це може бути малювання, уроки музики чи танців або заняття єдиноборствами. Невеликі успіхи допомагають дитині повірити у себе та підвищують самооцінку.
  3. Говоріть зрозуміло. Говоріть чітко, спокійно та повільно, коли просите дитину щось зробити. Будьте конкретними. Замість фрази «Може, ти складеш нарешті книжки?», краще сказати «Прибери зараз книжки на полицю». Давайте лише одне коротке завдання. Не забувайте про зоровий чи тактильний контакт. Для дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності це дуже важливо.
  4. Уникайте «спокус». Уникайте ситуацій, де вашій дитині важко себе контролювати. Це можуть бути дальні поїздки у міському транспорті, відвідування торгових центрів чи переповнених супермаркетів.
  5. Встановлюйте чіткі правила. Будьте послідовними у своїх діях. Діти з РДУГ потребують чітких і передбачуваних правил. Винагороджуйте за хорошу поведінку та демонструйте наслідки негативної.
  6. Дотримуйтеся чіткого розкладу їжі, відпочинку та сну. Зробіть розклад з чітко визначеним часом підйому, сніданку, збирання в садок чи школу, купання, сну. Він нагадуватиме дитині про її активності протягом дня та допоможе зосереджуватися на завданнях. Для цього підійде шкільний щоденник чи роздрукована електронна таблиця, закріплена магнітом на дверцятах холодильника.
  7. Організуйте простір. Створіть затишне місце для занять у вашій домівці й допоможіть своїй дитині підтримувати там чистоту та порядок. Нехай кожен предмет у кімнаті має своє місце.
  8. Допомагайте дитині адаптуватися. Уникайте різких змін, як-от переїзду чи переходу до іншої школи. Діти з РДУГ важко пристосовуються до нового. Позначте важливі заходи у календарі та готуйтеся до них заздалегідь.
  9. Заохочуйте соціальну взаємодію. Допоможіть дитині засвоїти соціальні навички у стосунках з однолітками. Особливо зверніть увагу на навички розв’язання проблем, самоконтролю, вміння слухати та висловлювати почуття.
  10. Слідкуйте за відпочинком. Переконайтеся, що ваша дитина відпочила чи виспалась, особливо перед важливими подіями. Втома часто загострює симптоми РДУГ.
  11. Формуйте звички здорового способу життя. Так, дослідження дієт поки що мають неоднозначні результати [13], проте деякі експерти вважають, що корисна для мозку їжа може бути помічною при синдромі дефіциту уваги та гіперактивності. Це можуть бути продукти з високим вмістом білка, наприклад: яйця, м’ясо, бобові та горіхи. А прості вуглеводи, на кшталт цукерок та білого хліба, замініть складними, такими як груші та цільнозерновий хліб. Додайте регулярні фізичні вправи.
  12. Обмежте час на перегляд телевізора і гри з гаджетами. Час за гаджетами має бути не більше 2 годин на день. А щоб допомогти дитині розвинути навички уваги, заохочуйте її до ігор, складання пазлів, розв’язування головоломок та читання.

Джерела

[1] CDC | Symptoms, and Diagnosis of ADHD

[2] NHS | Overview-Attention deficit hyperactivity disorder (ADHD)

[3] American Academy of Child and Adolescent Psychiatry | ADHD & the Brain

[4] WebMD | Slideshow: ADHD in Children

[5] CDC | Symptoms, and Diagnosis of ADHD

[6] CDC | Symptoms, and Diagnosis of ADHD

[7] WebMD | Slideshow: ADHD in Children

[8] Mayo Clinic | Adult attention-deficit/hyperactivity disorder (ADHD)

[9] Mayo Clinic | Attention-deficit/hyperactivity disorder (ADHD) in children

[10] CDC | Treatment of ADHD

[11] WebMD | Slideshow: ADHD in Children

[12] CDC | Symptoms, and Diagnosis of ADHD

[13] WebMD | Slideshow: ADHD in Children