Зміст статті
Вважається, що дорослі з розладами аутистичного спектру (РАС) мають непропорційно високий ризик розвитку супутніх психічних захворювань, причому тривога та депресія вважаються найбільш помітними серед них. Тим не менш, на сьогодні не було проведено жодного систематичного огляду для вивчення рівня як тривоги, так і депресії саме в дорослих із РАС. Які показники тривоги та депресії у дорослих із РАС? Які саме фактори мають найбільший вплив?
Останніми роками наше розуміння потреб у соціальному та психічному здоров’ї людей із розладом аутистичного спектру (РАС) зросло, і було збільшено наголос на кращому розумінні проявів розладу в дорослому віці. Вважається, що дорослі з розладами аутистичного спектру мають підвищений ризик кількох супутніх психічних розладів, причому тривожні та депресивні розлади є найбільш помітними серед низки інших можливих розладів. Однак оцінки частоти цих супутніх розладів у дорослих із РАС значно різняться: деякі дослідження повідомляють про рівень тривоги або депресії до 70%, а інші – про низькі рівні
Рівень та поширеність тривоги у дорослих з РАС
З огляду на те, що РАС донедавна вважався в основному діагнозом дитинства, більшість досліджень на сьогоднішній день зосереджено на дитячому та підлітковому віці. Біолог Бас ван Стінзель та його колеги опублікували мета-аналіз поширеності тривоги у молодих людей з РАС віком від 18 років. Їх результати показали, що 39,6% молодих людей з РАС мали принаймні один діагноз тривожного розладу, причому найчастіше повідомлялося про специфічні фобії, обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) і соціальну тривожність. Супутній депресії у молодих людей з РАС досі приділялося менше уваги, ніж тривожності, можливо, через низькі оцінки поширеності в деяких дослідженнях.
Більша частина дітей з РАС відчуває труднощі під час комунікації, вони не вміють виражати свої потреби словами. Зазвичай вони беруть дорослих за руку та ведуть до бажаної речі. Також можуть змушувати дорослих виконувати їхні бажання за допомогою плачу й капризування. При цьому вони розуміють звернену до них мову, можуть виконувати деякі доручення, однак потребують постійного контакту з дорослим. Це моменти залишково можуть відстежуватись і у дорослому віці, що сприяє затрудненню соціалізації, а також розвиває певну соціальну тривожність.
Рівень та поширеність депресії у дорослих з РАС
На відміну від досліджень серед дітей та підлітків із РАС, які повідомляють про порівняно низькі показники депресії, останнє дослідження виявило високу оціночну загальну поширеність у 22% серед дорослих з РАС. Це свідчить про те, що проблеми, пов’язані з настроєм, ймовірно, створюють значні труднощі для багатьох дорослих із РАС. Крім того, ці результати також можуть свідчити про прогресування розвитку депресії, яка стає більш помітною в дорослому віці. Цікаво, що висновки свідчать про те, що поширеність депресії була на 10% нижчою серед тих, хто міг повністю ідентифікувати власні емоції та почуття, порівняно з тими, хто не мав цієї ідентифікації, що, у свою чергу, свідчить про те, що поточні методи самооцінки можуть не адекватно оцінювати симптоми депресії. Це може бути через труднощі з ідентифікацією та описом поганого настрою, який може бути ще більше посилений труднощами з вербальним виразом фізіологічних, емоційних, когнітивних і поведінкових переживань депресії.
Клінічні наслідки
Дорослі з діагнозом РАС відчувають високий рівень коморбідної, тобто додаткової до вже існуючого розладу, тривоги та депресії. Точну поширеність важко оцінити, враховуючи високий рівень гетерогенності між дослідженнями, але результати свідчать про значно вищі показники, ніж можна було очікувати. Депресію недооцінюють, особливо в контексті РАС. Як тривога, так і депресія є помітними та поширеними у дорослих із діагнозом РАС. Це свідчить про те, що в клінічних умовах необхідна ретельна оцінка психічного здоров’я осіб з РАС із застосуванням різних методологій, самооцінки та опитування інших інформаторів. Забезпечення доступу до науково обґрунтованих психологічних втручань, спеціально адаптованих для цієї групи населення, також є важливим з клінічної точки зору.