Моя дитина не розмовляє. Що робити: бити тривогу чи чекати далі?

Що таке мовленнєвий розвиток

Нормальний розвиток дитини неможливий без мовлення, оскільки мова — це не тільки інструмент спілкування. Вона є засобом мислення, уяви, управління своєю поведінкою, усвідомлення себе як особистості та своїх почуттів.

Перш ніж говорити про затримку мовленнєвого розвитку, потрібно зрозуміти, що для повноцінного спілкування дитина має оволодіти двома видами мовлення: активним і пасивним. Активне (експресивне) мовлення — це процес говоріння, пасивне (рецептивне) — це здатність розуміти, про що говорять чи просять інші. Наприклад, коли дитину просять принести м’ячик, вона несе саме м’ячик, а не, скажімо, кулькову ручку. Легко відрізняє за значенням слова «стілець» і «стіл», «ложка» і «виделка», «яблуко» і «цукерка».

Розвиток пасивної та активної форм мовлення не відбувається одночасно. Спочатку дитина вчиться розуміти інших, слухаючи чуже мовлення, а вже потім — говорити сама.

Про затримку мовленнєвого розвитку можна говорити, якщо у 1,5–2,5 роки словниковий запас малюка вкрай малий, а оволодіння мовленням сповільнене. Водночас ігрові, рухові, соціальні навички та навички розуміння розвинені в межах норми.

Деякі мовні затримки є тимчасовими. Вони минають самі чи вирівнюються за допомогою додаткових занять. Проте іноді ЗМР є ознакою серйознішої патології: проблеми зі слухом, дизартрією (спотворена або утруднена вимова деяких слів і звуків), порушенням інтелектуального розвитку, ЗПР (затримка психічного розвитку) чи розладу аутистичного спектра (РАС).

Віхи розвитку

Мозок дитини починає розвиватися від моменту зачаття, і 80 % його дозріває до трьох років. Протягом цього часу продовжують формуватися нейрони та з’являються і посилюються зв’язки між ними. Пізніше ці процеси уповільнюються.

До трьох років відбувається й розвиток мовлення. Тож чим швидше батьки та лікарі виявлять порушення чи затримку у розвитку, то більше шансів його скорегувати. Тому так важливо знати, що в поведінці та розвитку дитини є нормальним, а що виходить за межі норми. Розглянемо критерії психомоторного розвитку [1] дітей раннього віку.

Від 0 до року

До 1 року більшість немовлят свідомо використовує 5–10 слів, а також:

• • вловлює, звідки лунає звук;
  • реагує на своє ім’я;
  • махає «па-па» на прощання;
  • реагує на прохання на кшталт «Подивися на маму»;
  • гулить з інтонацією, так, ніби вони говорять реченнями;
  • веде найпростіші діалоги: прислуховується, коли говорить дорослий та лепече у відповідь, коли той робить паузу;
  • вимовляє найпростіші слова, як-от «та-то» чи та «ма-ма»;
  • розуміє прості інструкції: «іди до мене», «принеси м’ячика»; 
  • показує на малюнку знайомі об’єкті чи речі на прохання батьків; 
  • імітує на прохання звуки тварин. 

Від року до 18 місяців

У цьому віці в активному словнику малюка вже понад 10 слів. Він вміє пояснити, чого хоче за допомогою слів «Так», «Ні» чи «Дай», вигуків, жестів та киванням голови. На собі або на батьках показує деякі частини тіла.

Крім того, малюк може:

• копіювати слова батьків;
• імітувати реальну розмову;
• використовувати різну інтонацію: питальну, коли про щось просить, наприклад,  «Сік?», чи окличну, коли наполягає: «Сік!»;
• спонтанно вживати слова, а не просто реагувати на жести та звуки;
• використовувати жести та звуки для спілкування.

Від 18 місяців до 2 років

У активному словнику дитини понад 50 слів. Малюк розуміє характеристики предметів: розмір, колір, форму. В нього з’являється інтерес до інших дітей та перші спроби спілкування з однолітками.

У цей період дитина також:

• активно нарощує словниковий запас;
• може сформулювати словосполучення із двох слів, які іноді бувають неузгодженими, наприклад: «Я не ходити», «Я не читати книгу»;
• відповідає на запитання «Як тебе звати» та «Скільки тобі років?»;
• може назвати, що зображено на малюнку, знаходиться у кімнаті чи на вулиці;
• знає назви тварин, а іноді імітує їхні звуки («му», «ко-ко» тощо);
• може принести предмет на прохання дорослого; 
• показує деякі частини тіла на прохання дорослого; 
• вказує на цікаві предмети чи події, закликаючи дорослого подивитись на них;
• приносить речі чи іграшки, аби показати;
• вказує на об’єкти та чекає, щоб ви дорослий їх називав;
• використовує сюжетно-рольові ігри, як-от приготування їжі;
• спілкується жестами та словами з вами чи з улюбленою лялькою або іграшкою.

Після 1,5 до 2 років важливо звертати увагу на те, наскільки добре дитина здатна зрозуміти те, що ви говорите. Чи відповідає вона на ваші питання і реагує на прохання? Ці критерії допомагають зрозуміти чи є у дитини затримка мовленнєвого розвитку.

Від 2 років до 3 років

У цьому віці зазвичай відбувається вибух у мовленнєвих та словесних навичках дітей. Словниковий запас дитини зростає до 200 слів, а іноді й більше. Дитина починає ідентифікувати себе словами: «Я», «Я сам», «Моє». Вчиться рахувати та ставить питання: «Що це?», «Хто це?». Може зв’язно переповісти прості події, а також починає [2]:

• поєднувати три або більше слів у речення, наприклад: «Тато іде», «Лялька моя» та «Я хочу сік» (будова речення все ще може бути граматично некоректною);
• розрізняти кольори, форми та поняття, як-от «маленький» — «великий»;
• переказувати історії із книг, які йому часто читають;
• вивчати та співати прості пісеньки;
• розповідати простий вірш чи завершити останні слова в рядку за дорослим;
• висловлювати свої почуття словами: «Я голодний», «Максим сумний»;
• вказувати на частини тіла та загальні предмети;
• запам’ятовувати час доби;
• виконувати словесні команди без залучення жестів на кшталт «Постав чашку на стіл».

В цей період варто звертати не на кількість слів, якими оперує дитина, а чи росте її словниковий запас щотижня.

Ознаки затримки мовного та психічного розвитку

У три роки інші сторонні люди можуть все ще не розуміти вашу дитину так добре, як ви. Але має прослідковуватись стійка тенденція, що мова малюка стає чіткішою. Крім мовних критеріїв, є ще й певні прояви в поведінці, які можуть вказувати на затримку у розвитку дитини. На них теж варто звернути увагу.

До лікаря необхідно звернутися, якщо ваша дитина:

• не використовує вказівний жест після року або ж він з’явився вже після 3-х років;
• не розуміє вас, не реагує на ваші прохання, наче не чує;
• не реагує на своє  ім’я;
• не дивиться вам в очі;
• не цікавиться іншими людьми чи дітьми, ніби перебуває у власній бульбашці;
• не помічає вас, коли ви знаходитесь у кімнаті;
• не використовує вказівний жест, коли хоче взяти якусь річ, а бере руку дорослого, аби той взяв предмет, чи кричить, підходячи до бажаної речі; 
• не грає у сюжетно-рольові ігри, не імітує процеси;
• не цікавиться іграшками чи використовує їх не за прямим призначенням, наприклад, складає з них пірамідку чи виставляє їх у ряд; грає з крупами, пересипаючи їх з баночки в баночку, камінчиками, складаючи їх в купки, чи дверцятами меблів, нескінченно закриваючи та відкриваючи їх; 
• тривалий час грається, лежачи на підлозі;
• розгойдується, сидячи на одному місці, не звертаючи ні на що увагу;
• ходить навшпиньках;
• перебірлива у їжі, віддає перевагу продуктам певного кольору, консистенції чи форми, наприклад, їсть тільки рідке, відмовляється від фруктів та овочів, скажімо червоного кольору тощо; 
• надмірно лякається гучних звуків та закриває вуха;
• складно опановує нові навички, як-от привчання до горщика, тримання ложки тощо;
• супроводжує банальні гігієнічні процедури на кшталт чищення зубів чи підстригання нігтів гучними істериками та бурхливим опором; 
• схильна до «ритуальної» поведінки, наприклад, одягає лише одну конкретну футболку і не дає з себе її зняти, схильна до певного маршруту і не дозволяє його змінити; 
• не обіймається, як інші діти;
• не посміхається у відповідь;
• наче не чує певних звуків, як-то сигнал автомобіля чи нявкання кота, але реагує на своє ім’я;
• любить грати наодинці;
• має стійкий інтерес до предметів, яких маленькі діти зазвичай не цікавлять (наприклад, носить з собою ліхтарик чи кулькову ручку);
• вимовляє букви, цифри чи слова з телевізійних мультфільмів, але не може використовувати слова, аби про щось попросити;
• не усвідомлює небезпеку, не розуміє заборон (вибігає на проїзну частину всупереч вашим зауваженням, стрибає з висоти), здається, ніби дитина не відчуває болю;
• використовує нетипові для ситуації слова та фрази або програє сценарії з телевізійних програм.

Більше інформації про основні віхи розвитку дітей можна знайти на сайті CDC (Центри контролю та профілактики захворювань), а для оцінки навичок скористатися інструментом «червоні» прапорці» чи записатися в центр Neuroflex.

Що робити, якщо запідозрили затримку мовленнєвого розвитку?

Причин затримки мовленнєвого розвитку у дітей може бути безліч. Іноді вони викликані певними побутовими чинниками, які можна легко прибрати, а іноді — серйозними вадами розвитку. Про це докладніше далі.

Побутові

До побутових причин ЗМР відносимо:

• Використання гаджетів до трьох років. Гаджет неабияк розв’язує руки дорослим, але одночасно стає бомбою уповільненої дії у маленьких ручках, які мають вивчати світ, а не тицяти по екрану. Розвиток мовлення неможливий без розвитку дрібної моторики (малювання, ліплення, зав’язування шнурків та застібування ґудзиків) та загальної моторики (уміння скоординовано рухатись, кидати та ловити м’ячика, підійматися сходами). До того ж реальний м’яч у руках малюка істотно відрізняється від зображеного на екрані, що дуже спотворює його уявлення про світ. Раннє знайомство з онлайн також стає причиною спалахів агресії, проблем з харчуванням, сном і заспокоєнням.
• Двомовність. Існує поширена думка, що багатомовне середовище є однією з причин затримки розвитку мовлення у дітей. Проте дослідження цього не підтвердили [3]. До підліткового віку словниковий запас у всіх мовах починає відповідати рівню одномовних однолітків. А двомовність стимулює подальший когнітивний розвиток.

Фізіологічні причини

Доведено, що причиною виникнення ЗМР частіше є фізіологічні чинники чи інші вади розвитку та затримки психічного розвитку. До таких належать:

• проблеми з вуздечкою та піднебінням, що ускладнює утворення звуків і слів;
• вроджені вади слуху;
• проблеми зі слухом, спричинені вушними інфекціями;
• патологічний (підвищений або знижений) тонус м’язів;
• загальна затримка розвитку;
• розлад мовлення;
• порушення навчання;
• церебральний параліч;
• розлад аутистичного спектра (РАС).

Як бути, якщо у дитини затримка мовних навичок?

Найкраще свою дитину знають лише батьки. Тому якщо ви помітили, що розвиток малюка не відповідає віковим нормам, чи, якщо до 1–2 років він розвивався нормально, а потім почав втрачати свої навички, якомога швидше зверніться за консультацією до фахівця.

Зазвичай первинний прийом має проводити сімейний лікар та дитячий невролог. Вони перевірять відповідність розвитку дитини віковим нормам та наявність рефлексів, а за потреби призначать консультацію інших спеціалістів: сурдолога (аби перевірити слух) та отоларинголога (для підтвердження чи виключення вушних інфекцій). Якщо є підозра на затримку розвитку, батькам запропонують звернутися до дитячого психіатра.

Аби виключити інші вади розвитку чи інші супутні проблеми, фахівці перевіряють:

• чи розуміє дитина, що їй говорять;
• чи може висловити свої думки словами;
• як вона висловлює свої думки та потреби.

Якщо проблема лише з активним мовленням, малюку призначать консультацію логопеда.

У разі ж одночасної затримки активного та пасивного мовлення без проблем зі слухом, дитині рекомендують пройти обстеження щодо наявності затримки психічного розвитку чи РАС.

ЗМР: Лікування затримки розвитку мовлення у дітей

Лікування ЗМР у дітей (правильніше сказати, корекція) не обмежується тільки заняттями з логопедом. Обов’язковим є спостереження у таких фахівців:

Невропатолог — лікар, який займається проблемами розвитку центральної та периферичної нервової системи.У разі виявлення неврологічної патології, яка може спровокувати появу мовленнєвих проблем, починає лікування вже з 1 року.

Логопед-дефектолог — фахівець з корекції мовлення, який допомагає малюку розвивати мислення і пам’ять, моторику, увагу, вчить правильно вимовляти звуки, будувати речення та складати розповіді. До нього у разі затримки мовленнєвого розвитку звертаються у віці 2–2,5 роки.

Нейропсихолог — клінічний психолог, який займається порушеннями функцій мозку. Проводить нейропсихологічну діагностику та виявляє причини труднощів у навчанні та поведінці дитини. І за необхідності проводить заняття з нейропсихологічної корекції.

АВА-терапевт у випадку РАС — спеціаліст, який відповідає за корекцію поведінки. Аналізує її та розробляє послідовні кроки, щоб закріпити бажану поведінку чи погасити небажану.

Як допомогти дитині в розвитку мовлення?

Проте для успішного лікування ЗМР у дітей однієї лише допомоги логопеда, невролога чи іншого фахівця недостатньо. Батьки теж повинні інтенсивно працювати з дитиною, щоб допомогти їй розвинути мовленнєві вміння й навички. Що ж вони можуть зробити?

• Розмовляти з дитиною. Активне спілкування сприяє розвитку мовлення, тому спілкуйтеся зі своєю дитиною: запитуйте її, слухайте відповіді, коментуйте свої дії. Використовуйте знайомі малюку слова, нові додавайте поступово. Вказуйте на предмети або звуки вдома, в продуктовому магазині, в машині тощо. Говоріть неквапливо. Занадто швидкий темп заважає дитині виокремити слова.
• Бути уважним і слухати. Дайте дитині закінчити думку, не переривайте її, не ігноруйте його слова. Перепитайте, якщо чогось не зрозуміли.
• Читати малюку чи влаштовувати прослуховування казки. А от перегляд телевізору — погана ідея. Інформаційний шум перевантажує мозок малюка та заважає йому осмислювати слова, які він чує.
• Заохочувати спілкуватися з однолітками. Це стимулює вербальну комунікацію, навіть якщо дитина спершу говоритиме з помилками.
• Провести лікування вушних інфекцій або будь-якого іншого захворювання, яке може вплинути на слух.
• Заохочувати своїх дітей якомога більше грати разом. Це може бути навіть катання м’яча вперед-назад, бо це теж потребує комунікації та вироблення правил.

Джерела

[1] HealthyChildren from AAP | Language Delays in Toddlers: Information for Parents

[2] HealthyChildren from AAP | Language Delays in Toddlers: Information for Parents

[3] PubMed | Practitioner Review: Multilingualism and neurodevelopmental disorders – an overview of recent research and discussion of clinical implications

PubMed | Language Abilities in Monolingual- and Bilingual- Exposed Children with Autism or Other Developmental Disorders

NCBI | Bilingualism in the Early Years: What the Science Says